Голокост
Жертвами Голокосту в Україні стали близько 1 млн євреїв. Їх винищення на українських землях почалося відразу після вторгнення нацистів на територію СРСР у червні 1941 року.
27 січня, починаючи з 2006 року, відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, серед ініціаторів встановлення якого була й Україна.
Дату дня пам’яті Генасамблеєю ООН обрано не випадково – 27 січня 1945 року було звільнено концентраційний табір Освенцім, у якому загинули від 1,5 до 4 млн людей.
Головні факти про Голокост в Україні
На момент вторгнення Німеччини на території України зосереджувалася чи не найбільша частка єврейського населення в Європі – 2,7 млн осіб. Після окупації нацисти знищували працездатну частину єврейського населення, а жінок, дітей та літніх людей зганяли в огороджені колючим дротом ґетто, яких потім теж розстрілювали.
Перші так звані акції зачисток відбулися у Львові. Спеціальні команди 4-А та 4-Б влаштовували погроми та арешти. Протягом тижня у місті вбили 6 тис. євреїв. У листопаді 1941 року окупанти перейшли до планомірного знищення євреїв, створивши ґетто у Львові та інших містах на Галичині. Загалом жертвами нацистської політики Голокосту в цьому регіоні стали 610 тис. євреїв.
Бердичівська трагедія – у містечку на Житомирщині протягом серпня-листопада 1941 року нацисти розстріляли, закопали живими та напівживими близько 30 тис. місцевих євреїв.
Під Вінницею місцем масових страт у квітні 1942 року став П’яничанський ліс, де після облав на місцевому стадіоні зібрали та знищили близько 10 тис. євреїв. Загалом на Вінниччині окупанти вбили понад 105 тис. осіб.
На Західній Волині нацисти спровокували єврейські погроми за участю місцевого населення. Під час першої хвилі терору влітку 1941 року було вбито 15 тис. євреїв із Острога, Луцька, Дубна та Рівного, а у листопаді лише у Рівному розстріляли 21-23 тис. євреїв. До кінця 1942 року було знищено 150 тис. осіб.
У Києві величезною братською могилою став Бабин Яр. Тут з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року спецкоманди нацистів вбили понад 52 тис. євреїв, циган, українців, росіян, поляків та білорусів, а за роки окупації – загалом до 100-150 тис. цивільних (переважно євреїв) та військовополонених.
Винищення євреїв стало особливо інтенсивним із середини 1942 року. На Лівобережжі України та в Криму нацисти вбили 112 тис. осіб єврейської національності.
На території румунської Трансністрії (адміністративно-політична одиниця на південному заході сучасної України, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу) масовий терор розгорнувся після того, як 22 жовтня 1941 року стався вибух у комендатурі. За наказом коменданта міста генерала Тресторіана на майданах і вулицях Одеси повісили та вбили 5 тис. осіб. Ще 28 тис. євреїв заживо спалили в облитих пальним артилерійських складах на Люстдорфській дорозі.
Трансністрійський Майданек – так прозвали село Богданівку Доманівського району Одеської області, де було створене єврейське ґетто для 55 тис. осіб. Вижила у цьому пеклі лише тисяча. Ще 20 тис. євреїв загинули в таборах і гетто, розташованих у селах Маренівка, Маренбург, Новоселівка, Владимирівка та Молдавка.
Окупаційні війська під страхом смерті забороняли допомагати євреям, попри це чимало українців рятували їхні життя. За даними ізраїльського Меморіального інституту Голокосту та героїзму Яд Вашем, документально підтверджено, що 2 659 українців рятували євреїв під час Другої світової війни. Більше було лише поляків (7 112), нідерландців (5 851) і французів (4 130).
ООН засудила заперечення Голокосту
21 січня 2022 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, спрямовану на боротьбу із запереченням Голокосту. Вона засуджує будь-яке заперечення цієї трагедії як історичної події. Документ назвали сильним сигналом проти спотворення історичних фактів.
Зокрема, перекрученням вважаються умисні спроби виправдати чи мінімізувати вплив Голокосту, мінімізувати кількість жертв трагедії, звинуватити євреїв у тому, що вони влаштували свій геноцид, розмити відповідальність за створення таборів смерті.